ПАНАС МИРНИЙ
ХІБА РЕВУТЬ ВОЛИ, ЯК ЯСЛА ПОВНІ?

Твір подано скорочено, навіть дуже стисло. У переказі знайдете основні сюжетні лінії, а також характеристику образів головних героїв, тобто дійових осіб: Чіпка, Галя, Мотря, Христя, Явдоха, Максим Гуздь. Якщо вас цікавлять прислів'я чи критика, потрібно читати повний текст роману.

ЧАСТИНА ПЕРША

1. Польова царівна

Був чудовий весняний день, коли сонце було теплим і приязним, з неба лунали пташині пісні, а в траві сюркотіли стрибунці. Тоді особливо хочеться жити і любити, а всякі негаразди у серці замовкають.

Такого погожого дня, у неділю, охайний парубок років двадцяти йшов до свого поля. Він не був якимось особливим, не різнився від інших ні одягом, ні красою, але погляд його чорних гострих очей був палким, наповненим силою духа та глибокою тугою.

Юнак не квапився, - милувався красивою нивою, працею своїх рук, поки не заслухався чудовою піснею, яку співала незнайомка тонким, гнучким та свіжим голосом. Це була жвава молода чорнявка у зеленому вбранні та польовими квітами на голові, що робив її схожою на польову царівну.

Розмовляли недовго, бо дівчина потішилась,посміялась з нього і втекла. А в серці хлопцевім почало зароджуватись щось невідоме й чудне.

Парубок повернувся додому, до хоч і старої, та доглянутої хатини, яка стояла на самім краю села Піски. На подвір'ї поралась мати. Чіпка хутко взявся їй помагати. Так і не зміг швидко заснути цієї ночі, все не виходила дівчина з голови.

2.  ДВУЖОН

Років двадцять до кріпацької волі в село Піски з далека прийшов невідомий чоловік середніх років, представився Остапом Хрущем, небожем старого Окуня, що років десять як помер. Прийняли його в громаду піщанську після того, як попрацював на писаревім сіні, найменувавши Остапом Макаровичем Хрущем. За короткий час знайшов роботу – поштарем у жида. Через рік хату купив та й женився на Мотрі Жуківні, літній некрасивій бідній сусідці.

Так і жили втрьох – Остап, Мотря і стара мама Оришка, працювали багато, та все на чужих людей. А в хаті бідося, іноді й їсти нічого. Діток не було.

Не довго Остап витримав, навесні узяв пашпорт і пішов на заробітки, та не стільки з того, що бідота вхаті, а через те, що остогидло йому все.

А за короткий час вияснилось, що Остап Хрущ насправді є Притика і вже давно як жонатий та ще й троє діток у нього. Отака плутанина. Дізналась Мотря, що її Остап і не її зовсім, то зовсім зле їй стало. Поголос по селі пішов, всі про Мотрю заговорили, а та рада крізь землю провалитись, так соромно було, що за жонатого заміж вийшла. Та ще важче, коли зрозуміла, що вагітна.

Вияснилось, що Остап Хрущ, то і не Хрущ, і не Притика, а Іван Вареник – кріпак польського пана. Засудили його до служіння в москалях.

Пологи були важкими. Аж на третій день народився хлопчик. Ледве охрестили, бо всі сторонилися Мотрі і її дитинки. Назвали Нечипором.

3. Дитячі літа

Важко було Мотрі, люди цуралися, всілякі страшилки оповідали про хату її, яка й так на окраїні села, так без рук чоловічих і зовсім занепала, огорожі ніякої, скотина через грядки прямує. На роботу Мотрю не дуже хотіли брати, а що все ж заробить за літо, то за зиму проживали. Нужда! Не було що одягти ні себе, ні дитину.

А хлопчик гарненький, розумний, поважний, тільки якийсь сумний, тихий. Орися дуже любила Чіпку.

Діти не приймали його, називали виродком, ображали, скубали за чуба, насміхались. Єдиною його розрадою була баба Орися і її казки. І почав сторонитися хлопчина людей, зароджувалася у його серці злість на них.

Голодний був Чіпка, а хліб розділено на кожного. Просить в баби, та й пожаліла. Дала частинку, а другу попросила не їсти, бо Бог усе бачить. Сама пішла на город. А малий, щоб Бог не побачив, як він весь хліб доїсть, взяв ножа та й повибирав очі на образах.

Мотря любила сина, проте й била його. Спочатку Чіпка боявся мами, а згодом звик до побиття. Та злий робився. Тільки баба могла втишити його гнів. Любив він бабу, а маму ненавидів.

4. ЖИВ-ЖИВ!

Чіпка виростав злопам'ятним, уникав дітей, виростав сам по собі. Нікого не боявся, відважним був, та все це наповнене чогось недоброго і неспокійного.

На дванадцятому році життя віддали його до багатого козака Бородая працювати коло худоби.

Чіпка не дуже хотів робити, то господар вибив малого. За це хлопець хотів спалити господарку, та люди побачили. Вигнав його Бородай. А Чіпка ще злішим став. На зиму залишився вдома.

Навесні Мотря найняла сина до старого діда Уласа біля овець підпасичем працювати. Чіпці сподобалась ця робота. Разом з ним підпасичем був одноліток сирота Грицько, син Чупруна. Дуже убого одягнений та дуже жвавий, а Чіпка до роботи не хапався, більше любив з дідом поговорити про небо, про людей... Жорстокі забави були в хлопців – горобенят малих мучили, то голови викручували, то молотили, аж тим кишки вилазили... Добре їм було утрьох. Дід на сопілці тужно вигравав, Грицько нишком на барані возився, Чіпка отару від вовка рятував.

5. ТАЙНА-НЕВТАЙНА

Трохи заробив Чіпка - і гроші на одежину, і хліба, і ягня. Не натішаться Мотря з бабою. Потроху в хаті затишніше стало, і їжа трохи краща. А там і Мотрі в спадок трохи землі перепало. І повеселіла Мотря, мріє, щоб як у людей було – і картопля на зиму, і свиня до Різдва годована.

Та невдовзі (Чіпці якраз п'ятнадцять сповнилось) померла баба. Мотря плаче, а Чіпка тільки мовчить, понурий, задуманий, навіть якийсь страшний. Все баба йому вчувалась, аж поки не сплакався так сильно, аж захворів, ледве матір його виходила. Після смерті бабиної зробився ще похмурішим.

На сімнадцятому році життя Чіпки відмінили кріпацтво. Та дідо нерадий, бо мусить сплачувати податок, а де тих грошей взяти.

Вияснилося, що дід знав батька Чіпки, в одного пана працювали. Розповів йому про батька. Вразила його та історія, засумував він. Шкода батька стало, що від пана натерпівся . Перейнявся Чіпка, став ще грізніший, страшніший. Затаїв злість на панів. А як діда за гроші тягяти почали, ще більше на них узлостився.

6. ДОЗНАВСЯ

Люди зібрались, бідкаються на важке життя, на панів. А в серці Чіпки зростали прокльони і мучили його все сильніше.

Після того, як дід у неволю попав, Чіпка надумав сам пасти вівці, та мати відмовляла його, радячи своєю землею зайнятися, на себе почати працювати. Та хлопцеві степ миліший. Пішов до громади найматись вівчарем, а його забракували, бо молодий ще. І знов Чіпка насупився. Та послухався матері, взявся за свою господарку і все гарно в нього виходить. І Мотря радіє, і гроші складає. Вже і худоба є, і одяг гарний. А Чіпка наче закохався в своє господарство.

Знов зустрівся з дівчиною і подобалась вона йому. Вже не втікала на цей раз. А Чіпка не втримався, поцілував у щоку. А вона давай кричати, хоч очима загравала до нього. Так час летів, поки не почав голос жіночий Галю кликати. Дівчина помчала на поклик, так Чіпка дізнався, як дівчину звуть і звідки вона.

Після того Чіпка посвітлів, привітнішим став. Закохався і весь світ посвітлів для нього.

7. ХАЗЯЇН

Грицько, як діда забрали, подався на заробітки з міщанами. Багато де побував, багато дивного для себе бачив – і вікна скляні, і забавок дивних... А у мріях бачив себе у теплій хатині з жінкою любою та дитиною малою. І гріли ці мрії його серце. Важко працював, за кожну роботу хапався. Два роки так трудився, а потім повернувся в Піски. Купив землю, хату і став завидним женихом.

Та згорда почав дивитись на бідніших, більше до багатших горнувся. Задум оженитись на донці багатого козака Лози, та той відмовив йому, що трохи збило пиху Грицькову. Поки думав, на кому женитись, то й закохався у сусідську наймичку Христю, сирітку. З нею й женився. Зажили добре, в дядька забрав жінчину землю. Не одна матір ставила в приклад Грицька з Христею, що обоє, сиротами бувши, зуміли чесно заробити і жити душа в душу.

ЧАСТИНА ДРУГА

8. СІЧОВИК

Жив у Пісках січовик – Мирін Гудзь. Сподобав собі козацьку доньку Марину Зайцівну. Одружились. Народився у них син Іван. Батько виховував у ньому вояка, а мати намагалась привити любов до всього живого.

Роки минали. Виріс син. Воля настала. Та тяжко людям жилося. Пани замучили. Все те боліло старого Мирона. Не раз мріяв усе те панство, як кропиву викосити.

Іванові вже двадцять сповнилось - час женитись. Пригледіла мати йому козацьку доньку Мотрю. Сподобав її Іван. Так і поженили молодих. Народилось у них троє синочків – Максим, Василь та Онисько. Тішаться старі, молоді мирно живуть. Тільки старий Мирон деколи похмурий. Найбільше його старший Максимко полюбив за його розповіді про військові пригоди дідові. Та й зароджувався у ньому дух діда, підживлюваний тими бувальщинами войовничими.

9. ПІСКИ В НЕВОЛІ

Недовго тішився старий Мирон онуком. Потрапили Піски в неволю панові польському.

Приїхав генерал, зібрав громаду і оголосив, що сама цариця віддала йому Піски. Не втерпів на це Мирон, вийшов до генерала і прямо в очі висказався. Та й той не з лякливих. Гаркнув до всіх, що всі вони – його.

Зажурився Мирон, бо і він і діти його з онуками і добро їхнє – тепер все панові належить.

А за бунт піщан другого дня налетіла рота москалів і почала село трощити, як саранча. Налякали селян, а генерал тішиться з того – вільно по хатах ходить та переписує своє добро.

Пропав старий Мирон на два тижні. Повернувся з папером, що він і діти його вільні від генерала. Так і поділились піщани – одні генералові, інші – вільні. Закомандував генерал, щоб податок йому платили, тоді не пожене на панщину. Дехто полишив свої хати, а іншим шкода, та й пристали на пропозицію генералову. За все відповідав жидок Лейба, що теж оселився в Пісках, збирав данину генералові. Вже й звикли до того Лейби. Так потрохи й наладилось життя в селі.

А Мирон не довго ще пожив. Скосила його думка про неволю.

10. ПАНИ ПОЛЬСЬКІ

По смерті генерала в Піски приїхала жити генеральша з синами. Зажурились піщани. А для генеральші треба палац будувати. До роботи зганяли і чоловіків дерево тесати, і жінок – мазати.

Приїхала генеральша – всі піщани зійшлись подивитись на неї.

Прийшли нові порядки. Не одну хату знесли, щоб панам вид з вікон був гарний, і щоб став зробити і сад засадити. Важко було людям, не один з сім'єю залишив село.

А решта покорилися. У генеральші було двоє синів і троє доньок. Синів на науку віддали, а доньки якраз з неї повернули, то кожній треба по служниці. Панянки молоді, треба зятів шукати, от і почались у палаці бенкети, розваги. Так п'ять років тривало, поки віддали заміж старшу панянку за сусіднього панка. За пів року другу віддали за гусарського полковника. А молодша, непокірна , покохала хохла, і хоч як матір противилась, вийшла за нього, проте посагу не дістала. Так і лишилась генеральша сама. Сумно їй, нудно, то вона вирішила котам своє серце віддати. Завелось тих котів у палаці, що треба за ними найняти доглядальницю. Нею стала вдова Мокрина. Нікому не було легко. Панщина зросла до п'яти днів. Та по недовгім часі генеральша померла.

Ще тільки поховали, як старший син – Василь Семенович - вернувся і засів на батьковім добрі. Котів пороздавав. Найбільше з прислуги йому Уляна подобалась. Відчула свою силу над ним і давай ним керувати. Та недовго, бо вирядив її панок, дав трохи грошей, вбрання і велів йти, де хоче. Через місяць вийшла вона заміж за Петра Вареника, а через три – вродила сина Івана.

Через рік вже два брата – Василь та Степан – поділили між собою добро батьківське.

Неволя задурманила людям голови. Почали більше пити в шинку, крадії з'явились.

Василь Семенович женився і збудував собі новий палац на Красногорськім хуторі. Сім'я велика – шість дочок і син.

Уляниного сина Івана взяв до свого сина в прислугу.

Роки йдуть, паненята ростуть . Тільки одна біда у Василя Семеновича – доньок його ніхто не хоче брати, бо чорномазі, наче циганки. Та згодом і тих повіддавав.

Розплодилось того панства, їм би їсти і пити. З половини двадцятих по шістдесяті роки був зала тич для панів час. Тоді ж припав і час панування панів Польських – дітей генеральських.

11. МАХАМЕД

Свободолюбивим виховав дід Мирон (січовик) свого старшого онука Максима. Гарячий хлопчина, все про битвами марить. Так раз захопився, що роздразнив бугая панського. Втікає Максим, а бугай за нам біжить. Та переміг малий. Напоровся бугай на тин і розпоров собі живіт. Відбувся прочуханом від батька.

Таким і виростав – сміливим, верховод ним. Міг насміятись над кожним, відняти, вкрасти... молодь любила його і корилась . Не одну дівчину звів. Так і прозвали його – Махамедом. Отаким він виріс – гульвісою, пияцюгою і шибеником. Навіть батько не міг нічого йому вдіяти. Хотіли його женити, та й то не вдалося. Єдиний вихід, який бачив батько – віддати сина в москалі. А Максим і радий. Посумували трохи в хаті та й забули. Життя пішло своїм ходом.

Синів поженили. Мотря померла. А Іван поділивши синам добро і москалеві (Максиму) зоставив свою хату та частину поля, як той повернеться. Незабаром і Іван зліг. Онисько в батьківській хаті оселився і худобу москалеву доглядав. За неї брати й посварилися. Поки не дізнались, що Максим живий.

12. У МОСКАЛЯХ

Вразили Максима московські селі і незатишні ізби, повні бруду.

А місто вразило всіх некрутів.

Казарми страшні, сирі, брудні.

Максимові подобалась муштра, швидко вчився, ставили його в приклад іншим. Став він душею москалів, розважав їх, веселив. Та пив багато. Невдовзі став унтер-офіцером.

13. МАКСИМ – СТАРШИМ

Спочатку Максим загордився своїм підвищенням, а потім засмутився. Зате навчився читати,хоч і не знаходив цікавої для себе книжки. Зате завів повію, з якою гуляв іноді.

1848 рів – всюди витав дух вільнолюбства. Отоді й засмакував Максим справжньої рубанини. Отримав у війні відзнаку Георгія і назначили фельдфебелем.

Максим покинув горілку. Став дбати про себе. Назбирав грошей, одежі. Задумався про сім'ю. Знайшов Явдоху – донька пияцюг і сама ту справу любила, потім тілом своїм торгувала та й злодійством прославилась. Проте закохався в неї Максим і вона в нього. Так і оженились. Стала Явдоха москалівною. Продовжились гулянки й пиятика. Не раз від Максима діставала. Так минуло 10 років. Тоді народилась донька Галя. Відпала охота від гулянок. Та потрачені вже були відкладені гроші. Тому повернулась Явдоха до крадіжок, а Максим з москалів зривав.

Почалась остання війна з турками. Та Максим беріг себе, не кидався в саме пекло. Отримав ще одну медаль і через 30 років повертав додому. Оселився в батьківській хаті.

Через рік нову хату збудували – просторішу. Прожив у ній зо три роки, а потім продав і на батьківську землю переселився, побудувавши там будинок, мов панські хороми. Купив коней, комори вибудував, стайню та й обгородив усе добро височезно. Казали про нього піщани, що фортецю собі вибудував.

ЧАСТИНА ТРЕТЯ

14. НЕМА ЗЕМЛІ

Приніс Чіпка матері невтішну новину – з'явився небіж Луценків з Дону і хоче у них землю забрати. А за два тижні прийшла з суду бум ага, що земля їм уже не належить. Та не хотів Чіпка так легко здаватись.

Пішов у Гетьманське судитись. Там стрів Пороха, який за рубля і пляшку згодився написати «прошеніє». Вразила Чіпку бідна хата Порохова, сестра його божевільні і діти її голодні.

15. З ЛЕГКОЇ РУКИ

Зустрівся Чіпка з секретарем Чижиком. За полагодження справи той захотів аж 50 карбованців. Та Чіпка гордо сказав, що буде правду відстоювати.

Пішов знову до Пороха, а той, споївши Чіпку, вкрав гроші, поки юнак спав.

Вернувся Чіпка додому, та по дорозі до шинку зайшов і добряче випив. І зрозумів, що йому гроші вкрали. Та пив і виливав людям своє лихо. Прийшов додому і матері жалівся на своє життя.

Так і почав пиячити.

16. ТОВАРИСТВО

Так в шинку знайшов Чіпка товаришів – Лушню, Матню та Пацюка.

А Мотря побивається, що син так пиячить. Порадили його у волость дати, щоб протверезів. Та товариші викупили його і тільки на матір лихе наговорюють. Після того, як Чіпка нагримав на матір та забрав речі, за які Мотря стільки здоровя спрацювала, зібрала вона свій убогий клунок і залишила хату.

А Чіпка усе що можна пропив – і худобу, і одежу.

17. СПОВІДЬ І ПОКУТА

Прийшов Чіпка до свого товариша дитинства Грицька, щоб продати йому збіжжя хліба і мати гроші на горілку. Та коли увійшов у дім Гриця, пообідав смачно, то й почав виливати душу.

Не хотів Грицько купувати того збіжжя, то Чіпка так його віддав, щоб словом добрим колись його згадав. Через те й сперечався з своїми приятелями-пияцюгами.

18. ПЕРШИЙ СТУПІНЬ

Мучиться Мотря щоночі, що від сина таку невдячність має, що так зневажив її, плачеться в чужу подушку.

А Чіпка ще нижче опускається. До кражі опустився, до вбивства. З товаришами пішли пана обкрадати.

19. СЛИЗЬКА ДОРОГА

А на другий день пішов по селі поголос про крадіжку та душогубство. Зразу підозри на Чіпку з приятелями впали.

Прийшли до нього з обшуком , хоч і не знайшли нічого, та у волость забрали. А там вже решта приятелів його дожидала.

Мотря дізналась про новину, пішла проситись з сином побачитись. Та не пустили. Жаль великий і смуток ще більше її оповили.

А товариству байдуже до всього. Сидять заперті у волості та й жартують собі. Просиділи тиждень, та й відпустили їх. А вже другого дня пішла селом чутка, що голову обікрали.

А ще через день і писаря обікрали. Та не жалували їх люди, бо багатьом лиха вони поробили.

І знов на Чіпку з товариством пала підозра. Обшукали його, не знайшли нічого то й відпустили.

Після Чіпкової сповіді Христину Грицеву наче підмінили. Зажурена стала, до чоловіка знеохочена, запала правда Чіпки їй у серце. Гриць здогадувався про це. Та як тільки пішли чутки про Чіпкові пригоди, то відразу Христі розповідав, а вона ще понуріша робилася.

20. НА ВОЛІ

Дали людям волю, та село наче сказилось, пішли в шинок і там п'ють та гуляють. Змовились до пана піти та гроші за роботу забрати. Та пан не з лякливих. І люди не здавались: до ночі чекали, аж тоді розійшлися. Пан втік, а в село наїхали москалі та почали бити громаду. Чіпка не втримався. Закликав людей не піддаватись. За це схопили його і побили, та жодного разу не застогнав. Ніхто його не підтримав – приятелі повтікали, та й Грицько так само.

21. СОН В РУКУ

22. НАУКА НЕ ЙДЕ ДО БУКА

Дізналася Мотря про приїзд москалів і про побиття сина. Засмутилась. На увесь світ образа її заболіла.

Прийшов Чіпка до матері, перепросив її, впокорився, що п'яним зневажив її. Вислухав чіпка материних і бабиних докорів та все перепрошував. Змінився. Пішов на роботу та й не слухав насмішок людських, тільки так працював, що його за приклад іншим ставили.

До весни вже хата була відновлена, і щаслива Мотря господарила у своїй хаті. А Чіпка аж кипить в роботі. В хаті всього збільшується, вже й худобу придбав. І раді його за зятя бачити, та не реагує на зачіпання Чіпка, лиш працює. так І з Грицьком здружився.

Та з часом сумнів, хмурнів і ночами з хати пропадав.

ЧАСТИНА ЧЕТВЕРТА

23. НЕВЗНАЧАЙ СВОЇ

А цими ночами він з товариством колишніх пияцюг та ще з п'ятьма чоловіками сходились і чинили розбої. Чіпку обрали отаманом. До того гурту примкнув і москаль, колишній Махамед, онук січовика. Яким було щастя для Чіпки, коли Галя (донька москалева) упізнала його.

Тієї ночі і зізнались вони один одному у коханні.

26.РОЗБИШАЦЬКА ДОЧКА

Минув тиждень. Чіпка не витримав, та знов до коханої пішов. А вона бліда, невесела, бо вже за іншого засватана. Пропонує вона Чіпці залишити його розбишацтво та й утекти в землю, де б ніхто не знав їх.

Жалілась вона на батька-душогуба і життя таке нікчемне, на награбоване добро, яке душило її і мріяла про чесне життя, навіть у крайній бідноті. І просила, щоб Чіпка лишив ті розбої і з нею жив у чесній праці. Та не легко йому на таке зважитись – він же отаман, він же поклявся товаришам...а може і подобалось йому таке життя, тільки не хотів собі зізнаватись...

25. КОЗАК – НЕ БЕЗ ЩАСТЯ, ДІВКА – НЕ БЕЗ ДОЛІ

Відкупив Чіпка Галю у Сидора (з яким батьки домовились оженити доньку).

І з Галею ніяк не натішаться, мріючи про своє щастя. І мамі Чіпка про галю розповів. Спершу не дуже Мотря сприйняла, кого хоче син за жінку, та швидко і того була рада.

Гриця запросив старостою бути і сватати Галю за Чіпку.

26. НА СВОЇМ ДОБРІ

Відбулись сватання та оглядини. Лиш обидві матері не вподобали одна одну. А за тиждень і весілля відгуляли. Велике було весілля. Всі дивувались, як то Чіпці вдалося таку багачку взяти. І Грицько заздрив.

Приїхали молоді жити в Чіпкову хати. Навезла молода величезний посаг. То вже і хати обставили і Мотрю вбрали. Порається молодиця по хаті, біля худоби і жаліє стару Мотрю, щоб не працювала.

Живуть молоді душа в душу – не намилуються, не налюбуються один одним.

Став уникати своїх давніх товаришів Чіпка, а більше дружити з Грицем. Та й жінки їх подружились.

Проте Чіпкова заможність не раз будила в серці Грицька заздрість. А Христя завжди боронила Чіпку за його щире серце.

Здружились Хрястя з Галею, дуже зблизились, як сестри. Коли в Христі другий син народився, взяла Галю за куму, а та в дитині душі не чує.

Навесну Чіпка поставив нову хату велику, комору, сарай з конюшнею.

27. НОВИЙ ВІК

Помер пан – Василь Семенович Польський, натомість став син, але лиш пихою в батька. За його спиною владу захопив Шавкун, який шанував тільки гроші.

28. СТАРЕ – ТО ПОНОВЛЕНЕ

Чіпку лбрали в управу. Це не сподобалося Шавкуну і задумав його позбутися. Знайшли стару справу про пограбування пана і смерть сторожа. І запропонували Чіпці піти у відставку. Все те обурило Чіпку.

Через тиждень, після нападу розбишак, помер Максим – батько Галі.

29. ЛИХО НЕ МОВЧИТЬ

Після смерті чоловіка Явдоха продала хутір і до дітей перебрались. Матері не вжились, почались постійні сварки. Чіпці все почало надоїдати – сварки вдома, Грицько із своїми розмовами про господарку. Згадав молоді роки і знов почав пити. Знов з товариством почав пити.

Явдоха померла. І Мотря в Бога смерті просила.

30. ТАК ОЦЕ ПРАВДА!

Одної зимової ночі напав Чіпка із своїми товаришами на хату Хоменка, всіх вирізали, а хату спалили. Тільки дівчинка врятувалась і все розповіла Мотрі. Забрали Чіпку на каторгу в Сибір. Галя, дізнавшись, що Чіпка вбивав, повісилась. А Мотрю Грицько взяв до себе, але і вона скоро померла.