загинути

(передчасно вмерти – в бою, від нещасного випадку і т. ін.) прийняти смерть; віддати (покласти) життя (душу) за кого – що, покласти (зложити, положити) голову за кого – що; накласти (наложити) головою (головами, життям) за кого – що і без додатка; зложити (покласти) життя; кістки зложити; лягти (полягти) головою (головами, трупом, кістьми) за кого – що і без додатка; впасти трупом; позбутися життя (голови, душі); жаба цицьки дасть кому, зневажл.; піти в землю (сиру землю їсти); чорт злиже кого, зневажл., вульг.
Захар Пилипович вийшов на поріг і прийняв смерть з відкритими очима (Логвиненко, Створи, 1984, с. 112); – Стережись, Василино! Колись згадаєш мої слова. Я ж тебе люблю й ладен за тебе душу оддати (Нечуй-Левицький, 3, 1965, с. 182); Душу свою готов за нього покласти Коцюбинський, 1, 1961, с. 322); Хай славен навік поміж нами, хто голову склав за народ! (Сосюра, 2, 1958, с. 498); Зовсім би добре, коли б не страшно, що от-от Максим зложе свою голову, обтинаючи другим (Панас Мирний, 2, 1969, с. 165); Адже пішов з кошовим Чепігою в Польщу та там і голову положив (Старицький, 2, 1964, с. 27); «Князю, де ти своєю накладеш головою, там і ми накладемо своїми!» (Довженко, 3, 1964, с. 24); Чи волієш, може, нині головою наложить? (Леся Українка, 1, 1975, с. 332); Там голодною смертю і наложили вони головами (Панас Мирний, 2, 1970, с. 206); Семен життям наклав за цюю правду (Ле, Побратими, 1954, с. 42); Той життя своє складає, щоб науку збагатить, той у темряві конає і живе, щоб їсти й пить (Самійленко, 1, 1958, с. 79); За наше всенародне життя вони своє життя поклали (Микитенко, 1, 1957, с. 334); – Ні, жінко, – каже Явдосі, – мабуть, уже кістки зложимо на моїй стороні (Панас Мирний, 2, 1969, с. 165); Він рад серед бою лягти головою. Аби не впустить корогви, Він чесно поляже, Товаришам скаже: «Я вдержав, держіть тепер ви!» (Леся Українка 1, 1975, с. 163); – У битві з печенігами лягла головами мало не вся дружина князя, але ворогів розбив князь впрах (Опільський, Іду на вас, 1958, с. 10); Веди нас, Тарасе, куди хочеш, ми трупом ляжем! (Карпенко-Карий, 1, 1960, с. 168); Не марно стільки впало трупом! Весь світ поставили ми руба (Сосюра, 1, 1957, с. 470); – Воїни, не посоромимо землі Руської, поляжемо тут кістьми. Мертві сорому не ймуть (Довженко, 3, 1964, с. 24); Лягло костьми людей муштрованих чимало (Шевченко, Кобзар, 1963, с. 300); – Коли хочеш позбутися життя, то вийди з хати, – понуро перший відказав і змовк (Леся Українка, 1, 1951, с. 293); Черниш думав про це. Справді, що понесло його в ті ворота, де він – дуже ймовірно – міг позбутися голови (Гончар, 3, 1959, с. 280); – Бо поки ми теревенимо, Омелян, можливо, й душі позбувся (Стельмах, 5, 1983, с. 75); Марійка вперше за своє життя почала вболівати над військовими ділами і де можна допитувалась, чи наступає чи відступає чортова Петлюра і чи скоро жаба дасть цицьки отому гемонському Врангелю (Стельмах, 2, 1982, с. 231); «Клади, каже, голову на поріг, най рубаю: ти підеш сиру землю їсти, я на шибеницю…» (Стефаник, Твори, 1964, с. 95); «Як собі нагадаю за Настю, що вона через мене пішла в землю та й мені діти нанівець осиротила, та й кров живцем із серця капає» (Стефаник, Твори, 1964, с. 108); Анахтемо, замовчи, бо тут тебе й чорт злиже (Кропивницький, Вибрані твори, 1967, с. 158).

Якщо це не те, що Ви шукали, тоді спробуйте пошукати серед усіх словників нашого сайту або ж у вікіпедія.