вдатися в сум та тугу; жаль взяв (обняв, пройняв) кого; повісити (похнюпити) голову (носа). – Дочко моя! Знов мені снився твій батько і так страшно!.. – казала Нимидора дочці і од того часу вона стала журиться івдалась в сум та тугу (Нечуй-Левицький, 3, 1965, с. 125); Коло порогу йоговзявтакийжаль,що він аж спинився (Васильченко, 1, 1959, с. 108); Так-то чогосьжальйогообняв:сльози так і ринули з очей (Марко Вовчок, 1, 1955, с. 55); Жаль пройнявМаксима, як він побачив, що свого б’ють (Панас Мирний, 2, 1954, с. 129); Всю дорогу бувтакий говіркий та веселий.., а тут ніби води в рот набрав, і брови здвигнув, іголову повісив (Марко Вовчок, 1, 1955, с. 70); Микола стояв над відрами,похнюпивши голову (Нечуй-Левицький, 3, 1965, с. 58); Народ плакався, бідкався, бо то ж тільки перши половини заплачено; з чого взяти на другу? Усіноси повісили (Панас Мирний, 3, 1969, с. 10); От ідуть вони вдвох, Хвеська з Петром, він собі сміється з-під вуса, а вона йноса похнюпила (Україна сміється, 1, 1960, с. 225).
Якщо це не те, що Ви шукали, тоді спробуйте пошукати серед усіх словників нашого сайту або ж у вікіпедія.