швидко

1. (про процес, розвиток чого-небудь) семимильними (саженними, гігантськими) кроками (про час, який пройшов дуже швидко, зовсім непомітно) як (мов) один день; (на великій швидкості, з сл. везти, їхати і т. ін. ) з вітерцем; з вітром навзводи; на всіх (повних) парах; на повних парусах.
Якими семимильними кроками йде розвиток техніки в наші часи! (Дмитерко, Там, де сяє Південний Хрест, 1957, с. 43); Розвиток радянської енергетики йде саженними кроками (Наука і життя, № 7, 1962, с. 6); П’ятдесят літ нашої дружби прошуміли в тайзі, як один день (Довженко, 2, 1964, с. 78); Чверть віку чабанування післявоєнного пролетіли мов один день (Петльований, Безмежнеє поле, 1968, с. 9): До буфету, В оперету. На город по гарбузи – Подавай йому карету. З вітерцем його вези (С. Олійник, Вибране, 1959, с. 200); Танки мчали легко, навзводи з вітром (Качура, Вибрані твори, 1953, с. 325); А поїзд мчить на всіх парах прямісінько на Київ (Довженко, 2, 1964. с. 15); Помчав поїзд на повних парах… Загуло, загриміло (Мокрієв, Сто колючок в боки, 1961, с. 128); Фрегат на повних парусах заїхав у свій же бриг, п’ять мачт з вітрилами упали, мов зрізані (Яновський, 2, 1958, с. 200).
2. (поспішно, дуже квапливо, з сл. бігти, летіти, мчатися, кинутися і т. ін. ) аж у вухах вітер свистить; що (скільки) сили (духу); у дух; з усіх (зі всіх) ніг; не чути під собою ніг; не чути землі під собою (під ногами); як стріла; як (мов, немов і т. ін. ) на пожежу; як (мов, немов і т. ін. ) опечений (опарений); як (мов, немов і т. ін. ) огню вхопивши; мов камінь з пращі; як пробка, зневажл.; (як наказ, прохання чи обіцянка дуже швидко куди-небудь піти) одна нога тут, друга там.
Зінька бігла, що було сили, аж у вухах вітер свистів (Головко, 2, 1957, с. 177); Рубін скільки сили погнався за нею , але коли добіг вниз, дівчина вже почала видиратися з санками на гору (Сенченко, Оповідання, 1959, с. 13); Вона навела такий жах на дітей, що ті не своїм голосом верещали та бігли що було духу (Коцюбинський, 1, 1961, с. 282); – Біжу скільки духу, шпичаки колють у ноги, я падаю, але встаю й ще прудкіше біжу (Ковінька, Кутя з медом, 1960, с. 31); Якби хто перевесла крутив, то я б у дух сю нивку вижала (Леся Українка, 3, 1952, с. 235); Німець сказав щось прикажчикові, той з усіх ніг помчався у двір (Панас Мирний, 4, 1955, с. 243); Вона крутнулась і, шелестячи спідницею, зі всіх ніг летить у темряву (Стельмах, 2, 1982, с. 350); Відпустив Степку. Побігла, не чуючи під собою ніг (Ю. Бедзик, Поспішай у юність, 1975, с. 62); Не чуючи під собою землі, не бачачи нічого кругом, хутко-хитко пішла, потім побігла на сільський майдан (Довженко, 1, 1964, с. 201); – Переймай, переймай! – чимдуж кричав Івась на брата, а сам – землі під ногами не чув, як той вітер мчавсь (Панас Мирний, 4, 1955, с. 10); Як стріла пустився хлопець з люлькою на плечі (Панас Мирний, 5, 1970, с. 18); Початок тропаря він добре знав, що ж до кінця, то був трохи невпевнений, що скаже вірно, тому й поспішав мов на пожежу (Добровольський, Олов’яні солдатики, 1961, с. 24); – Голуб жінку б’є! – дзвоне чутка від хати до хати, і люди біжать немов на пожежу (Панас Мирний, 4, 1970, с. 145); Мірошник, як опечений, скочив з канапи (Нечуй-Левицький, 3, 1965, с. 175); Довгошия, білява дівчина вибігла, як опарена, їй назустріч (Панас Мирний, 4, 1970, с. 417); Єремія схопився з дзиглика, наче опечений, і неначе зашкварчав, як вишкварка на сковороді (Нечуй-Левицький, 7, 1966, с. 231); Він схопивсь, ніби опечений, протер очі, позіхнув і пішов вмиватись, навіть не перехрестившись (Нечуй-Левицький, 3, 1965, с. 90); Хоч і часто вони забігали до нас на хутір… та, як папи не застануть дома, побудуть хвилину-другу та мерщій, наче огню вхопивши, втікають назад (Панас Мирний, 1, 1968, с. 346); Той вилетів з Яковенкових рук, мов камінь з пращі, одним гігантським скоком перетнув подвір’я і мчав навстріч Левенцю (Загребельний, 6, 1981, с. 64); Вилетиш ти звідси, як пробка (Довженко, 3, 1964, с. 219); Вадик, як пробка, вилетів на поверхню, зовсім не в тому місці, де його чекали, а майже на другому березі ставка (Збанацький, Таємниця Соколиного бору, 1971, с. 408); Ну, живо! Щоб одна нога мені тут була, а друга – там! По щучому велінню! (Кропивницький, Вибрані твори, 1967, с. 239); – Мерщій, не відкладаючи, одна нога там, друга – тут, перше ніж про посла буде сказано султанові (Загребельний, Роксолана, 1988, с. 241); – Може, я скочу? Одна нога тут, друга – там? – благав він сотника. Але той, знаючи його вдачу, мовчав (Циба, На зламі, 1984, с. 56).
3. (протягом дуже короткого часу; миттю, моментально) в момент (діал. мент, мет); в (за) одну (єдину) мить; в один миг ока; не встигнеш (не вспієш, не встиг, не вспів і т. ін. ) і оком моргнути (змигнути і т. ін. ); і оком не моргнеш (не змигнеш і т. ін. ); не встигнеш (не встиг і т. ін. ) оглянутися (огледітися); і не оглянешся (оглянуся, оглядимося); (відразу) одним духом; з маху; одним (єдиним) махом; як блискавка.
– Побудь, сину, дома, я в один момент обернуся (Нечай, Любов і пам’ять, 1984, с. 91); Картель в один мет, як її забачив, скочив з воза і опинився коло дівчини (Марко Вовчок, 1, 1955, с. 350); За димом палахнуло полум’я й обхопило клуню в одну мить (Нечуй-Левицький, 3. 1965, с. 67); – Так цей дядя Коля велосипед за одну мить зробить (Тельнюк, Білий камінь, 1984, с. 188); Грозова хмара вихлюпнула зливу. За мить одну (Воронько, Тепло землі моєї, 1959, с. 166); В єдину мить відійшло вбік усе, про що мріялось. Нема зору (Гончар, 3, 1959, с. 267); Вони почали стиха підгарчувати один на одного і в один миг ока розлютувались (Нечуй-Левицький, 2, 1965, с. 263); Диви – одного веде бухгалтер в чайну… Не встиг оком моргнуть, а уже з другим іде (Большак, Образа, 1980, с. 18); Як побачив свою Галю неживу, підняв косу та черк себе! Ніхто не вспів і оком змигнути (Марко Вовчок, 1, 1955, с. 83); А ніч у Севастополі коротка, пролетить, і оком не моргнеш (Кучер, Голод, 1961, с. 56); Не вспіла мати оглянутися, вже у Марусі і готов обід (Квітка-Основ’яненко, 2, 1956, с. 49); Не раз він чув жалі та скарги на скороминущість людського життя. Промайнуло, як сон, пролетіло мигцем , не встиг і оглянутися… (Гончар, 5, 1979, с. 244); Так мені якось час збігав по-дурному, що й не оглянуся, коли день минеться (Коцюбинський, 3, 1956, с. 178); – Се добрий тобі десь сон приснився, – каже свекруха. – Треба визирати Данила. І не огледимось, як притягнуть (Марко Вовчок, 1, 1955, с. 64); Надувши свою полотняну сорочку, одним духом мчав його десятки гонів понад степом, чортик в’юном вертівся в його руках, верещав і заходився від реготу (Васильченко, 1, 1959, с. 127); Хрін з квасом, редьку, буряки; Рябка, тетерю, саламаху – Як не було: поїли з маху (Котляревський, 1, 1952, с. 167); За одним махом зробив порядок (Франко, 2, 1950, с. 240); А буває ж; прийде хтось – І єдиним махом Опоганить ту красу (Глазовий, Усмішки, 1971, с. 6); – Знай, дочко, що я міг би одним махом всю твою хитрість розбити (Бурлака. Напередодні, 1955, с. 111); «Яструбок» сховався в білій хмарі. На ворога він вихопився, як блискавка (Яновський, 1, 1954, с. 47).
4. (з’являтися дуже швидко й у великій кількості, з сл. рости, виростати, сходити, виникати і т. ін. ) як (наче, неначе і т. ін. ) гриби ; (дуже легко) як (мов і т. ін. ) з води ; не по днях по годинах; як (мов, наче і т. ін. ) на дріжджах .
Товариства виникали тоді по селах буквально як гриби після дощу (Минко, Моя Минківка, 1962, с. 102); Невеличкі хатки кругом дворища неначе гриби виростали (Панас Мирний, 4, 1955, с. 205); Українські газети та журнали повискакують незабаром, як гриби по дощі, і цей факт, на мою думку, матиме вплив і на галицьку пресу (Коцюбинський, 3, 1956, с. 285); Попові діти як з води росли (Б. Олійник, Істина, 1976, с. 137); – Добре, добре, Дмитре. Роби так, щоб гречка як з води йшла. – Це від якості суперфосфати найбільше залежатиме, – знову покосився Дмитро (Стельмах, 3, 1982, с. 195); Ростуть мов із води! (Гончар, 5, 1979, с. 113); Тебе мов з води жене! – дивувався брат (Нечай, Любов і пам’ять, 1984, с. 81); В давню давнину, як Ніл народився в пустині, Мати його положила в розкішну зелену колиску. Батько з високого неба промінням утішним дивився, Як його син виростав не по днях – по годинах (Леся Українка, 1, 1975, с. 336); Засіє й засадить Паміра своєю рукою город, все сходить та росте, як на дріжджах (Нечуй-Левицький, 6, 1966, с. 113); Тут буквально все саме пливе тобі в руки, багатства твої ростуть, мов на дріжджах (Гончар, Таврія, 1957, с. 97); – Як там Київ? Будується і розбудовується? – Будується.., – потвердив Іван. – Не те слово будується… На дріжджах сходить… Столиця (Збанацький, Пригоди Івана Коструба, 1984, с. 21).

Якщо це не те, що Ви шукали, тоді спробуйте пошукати серед усіх словників нашого сайту або ж у вікіпедія.