далеко
(на великій відстані від кого-, чого-небудь)
на краю світу (світа); не близький світ; близький (близенький, діал. блигий, блигомий) світ, ірон.; близька сторона; у тридев’ятім (у тридев’ятому, у тридесятому, у якомусь) царстві , нар.-поет., за тридев’ять (за сім, за тридесять) земель, нар.-поет.; за горами й долами, нар.-поет.; морем (за морями); за горами; (у глухому, необжитому місці,
груб., фам.) у чорта на болоті (на куличках); у чорта (у дідька) в зубах (на рогах); (в суворих необжитих краях,
ірон.) де козам роги правлять (утинають); де Сидір козам роги править; де волам роги правлять, а кіз кують підковами; (у найвіддаленіших краях,
нар.-поет.) куди ворон і кісток не заносить (не занесе, не донесе, не доносив); де Макар телят пасе (не пас); куди (де) Макар телят не ганяв (не гонить); (так далеко, скільки можна бачити)
скільки (куди, доки) око (зір) сягає (дістає, загляне, огляне, сягне, охоплює і т. ін.): скільки ока.
– Найдемо її і на краю світу! – насварився арапником на далину Омелян (Стельмах, 5, 1983, с. 57); Ой ні! Далека, далека сторона, аж на краю світа!.. (Кропивницький, Вибрані твори, 1967, с. 201);
– В’яжу і страх як боюся –
не близький світ додому іти. Склала полукіпки вже поночі (Стельмах, 2, 1982, с. 446);
Не блигий світ Гетьманське. Набив Чіпка добре ноги (Панас Мирний, 2, 1969, с. 172);
Зовсім ні! Там гарна вода. Ха-ха-ха-ха! Близький світ (Старицький, 3, 1964, с. 25);
Еге, близенький світ! Багато заробив? (Кропивницький, Вибране, 1967, с. 26); –
А тепер ще плентайся до Гудзя!.. Блигий, бач, світ! –
сердився Грицько. –
Душею наложиш через їх, проклятих!.. Та хоч би гроші давали (Панас Мирний, 3, 1969, с. 15);
В тридесятім славнім царстві, де колись був цар Горох, є тепер на господарстві мудрий пан, вельможний Ох (Леся Українка, 1, 1975, с. 330);
Очі видючі – за тридев’ять земель бачить (Яновський, 1, 1954, с. 7);
Той пломінь у собі за сім земель поніс (Рудь, Донецькі зорі, 1958, с. 3);
Знайшов собі він з чорними бровами дівчиноньку –
нову весну знайшов, і зник навік за горами й долами (Рильський, 2, 1960, с. 270);
Кузьмі здавалося, що Донбас за морями десь та за горами високими (Григір Тютюнник, Батьківські пороги, 1972, с. 24);
Я знатиму, що і за морем ви за мною скучатимете (Квітка-Основ’яненко, 2, 1956, с. 340);
Той блукає за морями, Світ перепливає, Шука долі (Шевченко, 1,
1951, с. 274);
І нидіє він десь там, в заулках, над Нетечею, у «чорта на куличках», тоді як найкращий театральний будинок захлинається в «аксарінських» помиях (Остап Вишня, 1, 1974, с. 224); –
Бодай вже ти задубів, як маєш сидіти десь у чорта в зубах! (Коцюбинський, 1, 1961, с. 29); –Я
знаю, що якби мій позов добувся до рук станового, то він би мене запровадив туди, де козам роги правлять!.. (Панас Мирний, 4, 1955, с. 384); –
Гулятимеш там, де Сидір козам роги править (Панас Мирний, 1, 1954, с. 341);
Туди тебе зашлють, де волам роги правлять, а кіз кують підковами (Номис, № 3631);
Це найвіддаленіші нетрі, не схожі ні на що в світі, звірині заповідники, ті місця, куди, як говорили в старі часи, і ворон кісток не заносить (Довженко, 2, І964, с. 80);
І кепсько ж вони з оцим ділом справляються! Скільки-то люду через їх відвідування пішло на казенні хліби, а дехто попхався аж туди, де Макар телят пасе! (Панас Мирний, 4, 1955, с. 352);
Перелякані магнати Стали задом рачкувати Й опинились в грізний час. Де Макар телят не пас (Іванович, Поезії, 1967, с. 101);
Стражник продовжував уперто дивитися на Лук’яна, а губи мало не казали: «…Мене не проведете. Уже не одного такого спровадив, куди Макар телят не гонить!» (Панч, Синів не віддам, 1959, с. 61);
Підеш туди, куди Макар телят не ганяв (Українські народні прислів’я, 1955, с. 270);
Оглянувся навколо. В полі, куди й око сягало, лежали глибокі сніги (Збанацький, Єдина, 1959, с. 73);
Навколо, куди сягає зір, –
все степ і степ, рівний, далекий, неосяжний (Літературна Україна, 4 груд., 1962, с. 1);
І дивись: скинув рушницю на плече та й потяг подовж поля –
скільки оком зглянеш (Панас Мирний, 2, 1969, с. 94); –
Лише до цього обрію, тату, доки око вхопить, ці прикмети мають сили. А нам – що синоптик скаже (Гончар, 5, 1979, с. 18);
Далеко внизу був берег, а далі –
скільки око моє сягало –
вилискувало синє море (Яновський, 2, 1958, с. 104);
Скільки ока –
Дніпро перед нами лелів і байдуже котив свої хвилі (Старицький, 1, 1963, с. 104).
Якщо це не те, що Ви шукали, тоді спробуйте пошукати серед усіх словників нашого сайту або ж у вікіпедія.